Ненасильницьке спілкування (далі ННС) – це набір методів комунікації, направлених на розуміння потреб та способів їх задоволення. Усвідомлення та вираження своїх потреб зменшує конфлікти та дозволяє учасникам отримати бажане. Розуміючи, які потреби співрозмовників можуть спричиняти їх “дивну” поведінку, ми не оцінюємо інших людей передчасно, а формуємо більш позитивне та реалістичне сприйняття. ННС допомагає будувати та підтримувати якісні стосунки навіть у непрості моменти.
Процес ННС складний, адже потребує відкритості та навіть вразливості. Коли замість звичних оцінок та образ ми говоримо про свої потреби та почуття, то почуваємось незахищено. Це певний кредит довіри, віри в людину, перед якою ми відкриваємось. Але ця довіра є необхідною, бо дозволяє поговорити про справді важливі речі. Окрім цього, важко в умовах конфлікту та взаємних звинувачень чути потреби інших. Іноді нам не вистачає для цього внутрішніх ресурсів – і це нормально. В такому разі треба за можливості зупинити конфлікт, щоб не ускладнювати ситуацію ще більше, дати собі відпочити і спробувати поговорити знову, пізніше.
Процес ненасильницького спілкування
Процес ННС складається з чотирьох послідовних частин:
Повідомлення без використання ННС може виглядати так:
“Кожен раз, коли ти викидаєш залишки кави, вони розкидані всюди навколо сміттєвого бачка. Я дуже втомлена/втомлений через те, наскільки ти неохайна та байдужа людина”.
Те саме з використанням усіх чотирьох компонентів ННС звучатиме так:
“Коли ти викидав/викидала каву сьогодні зранку, ти розсипав/розсипала її навколо сміттєвого бачка (спостереження). Я відчуваю роздратування і втому (емоції, відчуття, почуття), адже для мене важливо підтримувати чистоту та порядок в нашому спільному помешканні (потреби). Також мені важливо знати, що для тебе це також має значення (потреби). Можеш, будь ласка, бути уважнішим, викидаючи сміття? (прохання)”
Яке повідомлення більш імовірно буде почуте? Яке краще відображає реальну ситуацію та зосереджується на її вирішенні?
Розглянемо детальніше кожен аспект ненасильницького спілкування.
1.Спостереження
Важливо відрізняти спостереження від емоцій, оцінок чи думок. Наприклад, фраза “Ти неохайний” буде оцінкою, а не спостереженням. Фраза “Я від тебе вже втомився/втомилася” описуватиме наші відчуття щодо ситуації і перекладатиме відповідальність на іншу людину. Фраза “ти такий неохайний, тому що тебе погано виховали” буде містити суб’єктивну думку та оцінку.
Спостереження засвідчує факти. Воно відповідає на запитання: хто? що зробив? коли? як? Воно не пояснює, чому людина так вчинила, і не оцінює характеристики людини. Важливо описати саме спостереження, щоб пов’язати факти з нашими емоціями та порушеними потребами.
2.Емоції
Це етап, на якому ми говоримо про викликані емоції. Варто розуміти, що емоції не є фактами, вони – відображення суб’єктивного сприйняття та нашого досвіду. Тобто фраза “Ти нестерпний/нестерпна” – це оціночне судження і неефективна спроба повідомити про порушені потреби. Натомість фраза “Коли ти перебиваєш мене, я відчуваю роздратування, тому що мені важливо, щоб мене уважно слухали” краще підходить до ситуації, не засуджує і не оцінює людину. Коли ми говоримо про свої почуття, емоції, стани чи відчуття – важливо брати за них відповідальність. Це правило не стосується ситуацій насильства (фізичного, сексуального, психологічного, економічного тощо)!
3.Потреби
Розповідаючи про свої емоції, важливо пов’язати їх з незадоволеними потребами. Так ми краще усвідомлюємо свої потреби самі та робимо їх зрозумілими для інших. Фраза “Мені потрібно, щоб ти перестав/перестала бути таким/такою занудою” не описує нашу потребу, а оцінює людину і лише заплутує її. Повідомлення “Коли ти виправдовуєш поведінку людини, з якою я посварилася/посварився, – я відчуваю себе самотньою/самотнім, адже для мене важливо відчувати, що ти на моєму боці” говорить про потреби.
Хоча наші емоції та потреби не є фактами, це не применшує їхньої важливості.
4.Прохання
Формуючи прохання, слід уникати оцінки людини, як і в попередніх пунктах. Прохання є логічним завершенням повідомлення. Воно пропонує вирішення ситуації. Тут варто розуміти, що навіть якщо ми все коректно повідомили, це не зобов’язує нікого відповідати ствердно. Ми маємо приймати право інших на “ні”.
Іноді людині може просто не вистачати своїх внутрішніх ресурсів, щоб відповісти на ваше прохання. Тоді можна спробувати допомогти їй/йому виразити свої емоції та потреби. Це рішення залишається за вами і залежатиме від ваших можливостей, натхнення і того, наскільки ви цінуєте ці стосунки і хочете покращити їх.
Емпатійне слухання
Під час емпатійного слухання ми використовуємо ті ж самі компоненти ННС, але для того, щоб зрозуміти іншу людину і допомогти їй висловити емоції та потреби. Ми завжди запитуємо, чи правильне наше припущення, з повагою та обережністю.
Приклад:
А: “Кожен раз, коли ти викидаєш залишки кави, вони розкидані всюди навколо сміттєвого бачка. Я дуже втомлена/втомлений через те, наскільки ти неохайна та байдужа людина”
Б: “Отже, ти втомлений/втомлена, бо тобі доводиться прибирати за двох, тому що тобі важливо, щоб у нас було чисто (ми припускаємо потребу). Чи правильно я тебе зрозуміла/зрозумів?”
А: “Так! І мене дратує, коли ти не помічаєш таких речей!”
Б: “Ти хочеш, щоб я був уважнішим/уважнішою щодо порядку в квартирі, адже для тебе важливо бачити, що я ціную чистоту та порядок в нашому спільному просторі не менше за тебе?”
А: “Я справді хочу бачити, що для тебе це важливо”
Цей процес тривалий і потребує внутрішніх ресурсів, щоб не приймати оцінки близько до серця і намагатись зрозуміти чужі потреби. Проте він ефективний для побудови довготривалих та якісних стосунків. Людина отримує досвід прийняття і безпеки, що дозволяє довіряти, бути вразливими і цінувати потреби одне одного.
Якщо у вас є бажання глибше зрозуміти метод ненасильницького спілкування, прочитайте “Ненасильницьке спілкування. Мова життя” Маршала Розенберга