Любов — одна з фундаментальних людських потреб, що пронизує всі сфери особистісного і суспільного життя. Водночас, культурні уявлення про любов, що склалися протягом століть, часто романтизують її як акт самопожертви. У традиційному дискурсі вона подається як відданість іншій людині аж до забуття себе.
Проте з позицій сучасної психології та філософії, таке уявлення піддається критиці як деструктивне і морально сумнівне.
У багатьох релігійних і соціокультурних наративах любов асоціюється з жертовністю: «я живу заради тебе», «я віддав(ла) все». Така концепція передбачає, що любов неможлива без самозаперечення. Проте на думку Айн Ренд, американської філософиня, письменниця й засновниця філософії об’єктивізму, яка пропагувала раціональний егоїзм, індивідуалізм і свободу особистості, це суперечить самій суті особистості. У її філософії любов розглядається як вибір, що базується на цінностях і моральних орієнтирах індивіда.
«Любов — це вираження ваших цінностей; це найвища нагорода, яку ви можете дати людині, яка віддзеркалює ті чесноти, яких ви досягли в собі» – (Rand, The Virtue of Selfishness, 1964).
Справжня любов не виникає з нестачі, а виникає з достатку — вона є формою визнання іншої людини як цінної, рівної, гідної партнера.
Психологічні аспекти любові та самоповаги
У психології самоповага (self-respect) і самооцінка (self-esteem) є базовими компонентами психічного здоров’я (Rosenberg, 1965). Саме вони визначають здатність особистості встановлювати здорові кордони, приймати себе і, відповідно, будувати повноцінні стосунки.
За словами відомого психотерапевта Натанаіеля Брандена, любов до себе — це не егоїзм, а передумова любові до іншого:
«Ви не можете по-справжньому кохати іншого, не приймаючи і не поважаючи себе» – (Branden, The Psychology of Self-Esteem, 1969).
Коли людина нехтує собою в ім’я партнера, це часто призводить до емоційного вигорання, втрати ідентичності та навіть розвитку залежних стосунків, що відображено у теорії співзалежності (codependency) Мелоді Бітті (Beattie, 1987).
Тому пропонуємо альтернативу — розглядати любов як вільний і усвідомлений вибір, а не емоційну залежність. Справжнє кохання не потребує жертви. Воно не є “порятунком” від самотності, а радше визнанням гідності іншої особистості, яка відповідає вашій внутрішній системі цінностей.
Цей підхід співзвучний із сучасною позитивною психологією. За Мартіном Селіґманом, стосунки мають бути джерелом зростання, а не виснаження (Seligman, 2011). Вони мають підтримувати розвиток особистості, а не вимагати самозаперечення.
Психологічна зрілість виявляється в тому, як ми будуємо стосунки: з позиції потреби чи з позиції вибору. Справжня любов виникає тоді, коли двоє самодостатніх людей обирають бути разом не через страх чи потребу, а через взаємне захоплення цінностями одне одного.
У своїх творах Айн Ренд зображує саме таких героїв: сильних, раціональних, гідних. Їхня любов — це не форма втечі, а форма єдності. Вони не потребують одне одного, щоб «стати цілісними», бо вже такими є. Вони разом не тому, що не можуть окремо, а тому що свідомо визнають цінність одне одного.
Висновки:
Любов, побудована на самоповазі, — це вищий акт морального вибору; це відмова від ролі жертви заради свободи бути собою; це розуміння себе, власних цінностей і готовність впустити в життя людину, яка ці цінності розділяє. Такі стосунки не руйнують, а надихають. Вони не вимагають жертовності, бо не базуються на нестачі, а виникають з цілісності.
Кохайте свідомо, на основі самоповаги та самоцінності. Бо лише той, хто визнав власну гідність, здатен щиро визнати гідність іншого.
Підготувала: Софія Моісеєва, студентка ФСП за напрямком психологія