Цей матеріал підготовлено з ознайомчою метою для студентської спільноти. Його мета — пояснити, що таке розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (РДУГ), як він проявляється у різному віці та якими є сучасні діагностичні підходи. Матеріал не призначений для самодіагностики і не може замінити консультацію лікаря або психотерапевта.
Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (РДУГ): що важливо знати
РДУГ належить до розладів нейророзвитку. Це означає, що його прояви формуються ще в дитинстві та пов’язані з особливостями функціонування нервової системи. У МКХ-11 він віднесений до групи нейророзвиткових розладів, а в DSM-5 має чітко визначені діагностичні критерії. У МКХ-10 розлад дефіциту уваги з гіперактивністю не називається безпосередньо «РДУГ». Він входить до рубрики F90 — гіперкінетичні розлади.
Клінічно РДУГ характеризується стійкою неуважністю та/або гіперактивністю й імпульсивністю.
Неуважність проявляється регулярними труднощами з концентрацією уваги на завданнях або під час слухання співрозмовника. Людина може припускатися помилок через неуважність до деталей, не доводити справи до завершення, легко відволікатися на сторонні стимули або власні думки. Часто спостерігаються проблеми з організацією діяльності: складно планувати послідовність дій, дотримуватися термінів, підтримувати порядок. Характерними є також часта втрата речей, забудькуватість у повсякденних справах, уникання завдань, що потребують тривалого розумового зусилля.
Гіперактивність у дітей зазвичай проявляється надмірною рухливістю: дитина не може всидіти на місці, постійно рухається, перебігає, метушиться. У дорослих гіперактивність частіше має менш виражений зовнішній характер і трансформується у внутрішнє відчуття неспокою, постійну «заведеність», труднощі з розслабленням.
Імпульсивність означає схильність діяти без достатнього обдумування наслідків. Це може проявлятися перебиванням інших, «випалюванням» відповідей до завершення запитання, труднощами з очікуванням своєї черги, втручанням у справи інших. Імпульсивні дії виникають швидко та без належного контролю, що може призводити до конфліктів і ризикованої поведінки.
Як встановлюють діагноз?
Згідно з DSM-5, для встановлення діагнозу необхідна наявність щонайменше шести симптомів неуважності та/або шести симптомів гіперактивності-імпульсивності (для дітей), які зберігаються не менше шести місяців і не відповідають віковому рівню розвитку. У дорослих поріг знижений — достатньо п’яти симптомів у кожній категорії. Важливо, щоб частина проявів була присутня до 12-річного віку, а симптоми спостерігалися щонайменше у двох сферах життя (наприклад, удома та в навчанні або роботі). Крім того, вони мають призводити до клінічно значущих труднощів у соціальному, навчальному чи професійному функціонуванні.
Діагноз не встановлюється, якщо симптоми краще пояснюються іншим психічним розладом, наприклад депресією, тривожним розладом, розладами особистості, або є наслідком інтоксикації чи синдрому відміни психоактивних речовин.
Особливості РДУГ у дорослих
У дорослому віці РДУГ має певну специфіку. Зовнішній прояв гіперактивності часто зменшується, але зберігається внутрішній неспокій і труднощі з організацією. Типовими є проблеми з управлінням часом, хронічні запізнення, складність у довготривалих проєктах, часта зміна роботи або навчальних напрямів. Можуть виникати міжособистісні конфлікти через імпульсивні висловлювання або труднощі з дотриманням зобов’язань. Підвищений ризик дорожньо-транспортних пригод, залученості до ризикованої поведінки та фінансових труднощів також описується в клінічних спостереженнях.
Нейробіологічні аспекти
Сучасні нейробіологічні дослідження вказують на особливості передачі нервових імпульсів у префронтальній корі, базальних гангліях та мозочку. Ці структури відповідають за контроль уваги, планування, гальмування імпульсів у головному мозку. Важливу роль відіграє дофамінова регуляція. Виявляються також відмінності в метаболізмі глюкози та кровообігу в лобних ділянках мозку.
Діагностика та лікування
РДУГ часто поєднується з іншими розладами — тривожними, депресивними, розладами поведінки або залежностями. Така коморбідність (поєднання розладів) може маскувати основні симптоми та ускладнювати діагностику. Діагностичний процес включає клінічне інтерв’ю, аналіз історії розвитку, оцінку функціонування в різних сферах життя та використання стандартизованих опитувальників. Важливим є збирання інформації з різних джерел (родина, навчальне середовище, робота).
Лікування РДУГ є комплексним. Воно може включати психоосвіту, навчання навичкам саморегуляції та організації діяльності, когнітивно-поведінкову терапію. У частині випадків застосовується медикаментозна терапія, зокрема психостимулятори або інші препарати, що впливають на нейромедіаторні системи.
РДУГ — це не прояв «ледачості» чи недостатньої дисципліни. Це нейробіологічний стан, що має чіткі діагностичні критерії та піддається корекції. За умови своєчасної допомоги люди з РДУГ можуть ефективно реалізовувати свій навчальний і професійний потенціал.
